«Усі ми читачі», – так починається «Книжка про читання» Юстини Соболевської, письменниці та літературного критика з Варшави. Як каже авторка, це перша книга такого жанру – книга про читання – книга не лише для тих, хто не уявляє свого життя без читання, але й для тих, хто ще в дитинстві прочитав одну-єдину книжку, і запам’ятав її на все життя.
Це мандрівка літературою та темами, що неабияк зачіпають усіх читачів, літературознавче дослідження, написане легкою і цікавою мовою, про процес читання, де кожен може малювати на берегах, записувати власні враження та історії; про морфологію читання, про особливості та певні ритуали під час читання. Книга про історію читання та сучасний контекст, для всіх, хто любить книги і для тих, хто хотів би зрозуміти філософію любові до книги...
Уривок з книги Юстини Соболевської «Книжка про читання» (Видавництво Старого Лева)
Чорним по білому, або книжка проти читалки
Не випадково, винахід друку вважається найреволюційнішим. «Навіть комп’ютер з усіма його гігабайтами має бути кудись підключений. У випадку з книжкою цієї проблеми не існує (…). Книжка нагадує коло, оскільки цей винахід неможливо вдосконалювати», – пише УмбертоЕко у книжці “Не сподівайтеся позбавитися книжок” , яку я читаю в електронному форматі. Переваги електронних книжок очевидні – за кілька секунд ми можемо отримати потрібний текст і взятися до читання (певна річ, якщо його формат відповідає нашій читалці), можемо навіть позначати сторінки. Електронна книжка не займає місця – а на полицях його і так дедалі менше. Я безперестанку користуюся книжками в електронному форматі і, щиро кажучи, мені це подобається. Як зручно взяти у потяг три книжки на вибір (мені завжди важко вирішити, що саме брати) і не вигинатись під тягарем багажу! Якість читання та сама, я сідаю у крісло, проводжу пальцями по екрану, торкаюсь, аби гортати сторінки. Усе це блискавично перейняв мій молодший син, який ще не розмовляє, але вже добре знає, як розблокувати телефон і перегорнути сторінку електронної книжки. Прочитані книжки я розкладаю на віртуальній полиці, та, якщо по правді, швидко про них забуваю. «Перевага віртуальної бібліотеки в тому, що з неї не треба стирати пил, – пише в “Ґазеті Виборчій” мистецький критик Дорота Ярецька. – Хоча змітання пилу з книжок відсвіжує мою пам’ять. Бо я їх торкаюся. Тому, як на мене, допоки не вигадають щось, що замінить книжку, що становитиме її смисловий еквівалент, вона не зникне з нашого життя».
Книжка – це предмет. Чимало людей мусять долучитися до її появи. Чимало людей відповідають за підготовку традиційної книжки, адже складається вона не з одного лише змісту. Пам’ятаю, як я відкрила у потріпаному довоєнному виданні “Балад і романсів” Адама Міцкєвича зашиті десь на корінці прізвища складачів – вони так само спричинилися до появи книжки. «Коли я вибираю книжку, щоби почитати в ліжку або за столом, взяти в потяг чи комусь подарувати, її форма для мене так само важлива, як і зміст (…) я оцінюю її за формою», – пише Альберто Манґель. Читачі-маніяки перелічують цілий спектр чуттєвих переживань, пов’язаних із книжками: дотик до сторінок, шелест паперу, запах. Одних бентежить запах щойно видрукуваної книжки, інших – книжок із букіністичної книгарні. Іноді ми відчуваємо запах позичених книжок – за ними тягнеться легкий аромат власника. Колись у початковій школі, у глибоких 1980-х роках, я поклала позичену книжку біля мила “Fa” з магазину “Pewex” , бо хотіла справити враження на свого приятеля. Вийшло навпаки – я мусила пояснювати, навіщо тримала його книжку в туалеті.
До книжки ми можемо прив’язатися. Героїня роману “Біла Офелія” сучасної польської письменниці Юлії Фєдорчук, розпаковуючи коробки з книжками, почувається так, наче після довгої розлуки зустрілася з давніми друзями. Вона навіть відкорковує пляшку вина, щоб це відзначити. До електронної книжки важко сформувати емоційне ставлення. Певна річ, до читалки, “айпада” чи “кіндла” можна прив’язатися так само, як до ноутбука. Дорота Ярецька спостерігала в потязі за двома чоловіками, які натхненно, з очевидною насолодою погладжували свої тач-скріни так, ніби це були жіночі тіла. Однак електронний ґаджет має короткий вік: він швидко перестає працювати, а на заміну йому приходить нова модель. Зрештою, всі нові носії чимдалі швидше старішають – так зникли відеокасети, їхня доля, вочевидь, чекає на CD i DVD. З часом зникнуть і пристрої, які могли б їх відтворити. Натомість людина, що знає латину і спроможна прочитати книжку, надруковану 500 років тому, не потребує дівайса.
Для когось книжки є частиною них самих. Через роки людина замислюється, чому вона позначила цю сторінку, або чому хтось інший це зробив. «Із яким задоволенням можна буде через тридцять років відкрити “Радість готування” на 581 сторінці і побачити пляму від жовтка, яку поставила моя донька, готуючи свою першу партію тістечка з ягодами», – пише Енн Фейдімен.
Багато хто хоче володіти книжкою як власністю. Тому ми купуємо їх на подарунки, пишемо присвяти. Електронна книжка ніколи не належить нам, ми маємо право лише на її читання. Згадаймо минуле: щораз більше речей переноситься зі світу реального у віртуальний. Можливо, незабаром всі пристрої і навіть одяг будуть, як у романі “Донька розбійника” Яцека Дукая, уже цілковито віртуальними. Замість предметів нас оточуватиме світ “симулякрів” – підробок, які залюднюють віртуальний світ і створюють враження реальності. Однак, якщо зникне традиційна книжка, зникне зв’язок між людьми. Адже книжками можна не тільки ділитись, а й залишати у спадок – вони єднають з минулим. Я дістаю з підвалу свої дитячі книжки і можу читати їх дитині – жодна читалка не замінить мені цього задоволення. Хоча, звісна річ, у читалки свої можливості. У виданні “Аліси в Дивокраї”, наприклад, оригінальні ілюстрації змонтовані так, що в Аліси насправді видовжується шия, а люлька в Гуски випускає дим. Кожний роман можна супроводити фільмом, музикою, іншою візуалізацією. Питання: чи все це потрібно? Адже література мусить стимулювати уяву.
Хтось може сказати, що це лишень прекраснодушні побоювання. Що ж, погляньмо на усе прагматично: не володіючи книжками як власністю, ми стаємо потенційним об’єктом для маніпуляцій. Ми залежимо від чужих серверів, а отже, нам може загрожувати цензура. Одного разу вже трапився казус, коли із “кіндлів” на якийсь час зникли куплені версії “Ферми тварин” і “1984” Джорджа Орвелла. Як з’ясувалося, через тимчасові проблеми з авторськими правами. Однак, що станеться, якщо колись якомусь монополісту закортить контролювати систему або змінити дані. Ця ідея – неначе з Орвелла. Тож про всяк випадок добре мати традиційну книгу – чорні літери на білому тлі.
0 коментарі:
Дописати коментар